Дипломные работыЖивопис Флоренції в кінці ХІІІ. Скульптура та архітектура Флоренції

1.4 Мазаччо

І лише в перших десятиліттях 15 ст. у мистецтві Італії відбувається рішучий перелом. Виникнення могутнього центру Ренесансу у Флоренції повело за собою оновлення всієї італійської художньої культури і поклало кінець засиллю готики. Творчість Мазаччо та його сподвижників знаменує перемогу ренесансного реалізму. Воно героїзує та возвеличує людину, піднімає її над рівнем буденності. Яскравість індивідуальних характерів, глибина і сила людських почуттів стоять тепер в центрі уваги художників. У живописі цього періоду роль оновлювача належить Мазаччо , який прожив всього 27 років і створив такий цикл фресок, який став взірцем для декількох поколінь італійських художників. Більш детально про життя та творчість Мазаччо ми дізнаємося з повідомлень Вазарі.

Він повідомляє, що Мазаччо народився 21 грудня 1401 році, як це підтвердив його брат Джованні, в сім’ї нотаріуса сер Джованні ді Сімоне Гіді. Родом він був з Кастелло Сан Джованіі в Вальдарно і як говорять там ще можна побачити декілька малюнків, написаних ним в ранньому дитинстві. Він був людиною розгубленою і дуже безпечною, подібно тому, у кого вся душа і воля занятті предметами одного лише мистецтва і кому мало діла до себе самого, а ще менше – до інших. А так як він ніколи і ніяким образом не хотів думати про життєві справи і піклування, в тому числі про свій одяг, запитуючи про гроші у своїх боржників хіба що в крайніх випадках, то замість Томмазо, як було його ім’я, він і був прозваний усіма Мазаччо. “Маззаччо” – лагідно – зневажальна форма від Томмазо. Але не за гріховність, тому що він був сама доброта, а за ту саму простодушність, яка не заважала йому з такою готовністю робити іншим послуги та люб’язності, більше якої і побажати було неможливо[15, т.2, с.95].

Він почав художню роботу в той час коли Мазоліно да Панікале розписував в церкві Карміне у Флоренції капелу Філіппо і Донато, хоча в своєму мистецтві відрізнявся від них і домагався у виконанні фігур найбільшої перспективи, як ми бачимо по його картині з дрібними фігурами, яка в наш час знаходиться в будинку Ридольфо дель Гірландайо і в якій крім Христа є ще прекрасні по перспективі будинки виконані таким чином, що вони одночасно показані і з зовнішньої сторони, так як він для більшої складності взяв їх не з лицевої сторони, а з кутка.

Він більше за інших майстрів намагався зобразити і оголені, і скорочені в перспективі фігури, що до нього мало було поширено. В своїх творах він відрізнявся великою легкістю і любив велику простоту драпіровок. Його пензлику належить зроблена темперою картина, де зображена Мадонна схилена перед святою Анною, з дитиною на руках. Ця картина знаходиться зараз в церкві Сант Амброджіо у Флоренції. Потім в церкві Сан Нікколо розміщена картина, на якій зображено Благовіщення і тут же споруда з багатьма колонами, прекрасно передане в перспективі і по мимо довершеності малюнка воно зроблене в слабіючих тонах, так що мало-по-малу блідніючи, воно зникає з виду, в чому він показав відмінне розуміння перспективи.

Головними творами Мазаччо являється фрески в капелі Бранкаччі церкви Санта Марія дель Карміне у Флоренції, де зображені епізоди з легенд про св. Петра та два біблійні сюжети – “Гріхопадіння” та “Вигнання з раю”. Фрески ці були написані в 1425-1427 рр. До числа найкращих робіт Мазаччо належить фреска “Вигнання з раю”. Якщо говорити про ці фрески детальніше, то в першу чергу мені хотілося б звернути увагу на фрески “Подати” і “Вигнання Адама і Єви з раю”. Неважко відмітити, що при їх написанні Мазаччьо показав себе майстром, для якого не коштує питання як розміщувати фігури в просторі. На фоні скупо наміченого пейзажу чітко вимальовуються фігури Адама та Єви, які виходять з воріт раю, над якими в небесах – ангел з мечем. Ця фреска представляє разючий контрас живопису пізнього треченто. Відмовившись від нагромадження фігур, предметів та дрібної деталізації, Мазаччо зосереджує увагу на драматичному змісті, постановці та пластичній ліпкі фігур. Вперше в історії живопису Відродження Мазаччо зумів виліпити голе тіло, надати йому правильні пропорції, твердо та стійко поставити на землю. Особливо вдалась йому фігура Адама, який опустив голову від сорому та закрив обличчя руками. Вражаюче сміливо та узагальнено написана голова плачучої Єви із запавшими очима та темною плямою широко відкритого роту. Цікаво відзначити, що в сцені “Подати” об'єднано відразу три сюжети:

- Христос з учнями біля воріт міста, остановлен-ний складальником податей (центральна композиція);

- Петро, по велінню Христа що виловлює рибу, щоб дістати з неї необхідну для сплати монету;

- сцена виплати податі складальникові.

Зрозуміло, тут не можна не визнати, що сам по собі принцип з'єднання на одній площині трьох сцен ще архаїчний. Проте те, як ці сцени напіса-ни (з урахуванням лінійної і повітряної перспективи), за оцінками фахівців “...явилось справжнім открове-нієм і для сучасників Мазаччьо, і для всіх после-дующих майстрів. Мазаччьо першим вирішив головні проблеми кватроченто - лінійною і повітряною пер-спектіви - удалину йдуть горби і дерева, створюючі природне середовище, в якому перебувають герої і з якою органічно пов'язані фігури.[10, с.34].

Фрески Мазаччо в капелі Бранкаччі пройняті раціоналізмом. Зображаючи чудеса, здійснені св.Петром, Мазаччо позбавляє ці сцени будь-якого відтінку містики. Його Христос Петро та апостоли – земні люди, обличчя їх індивідуальні і відмічена печаттю людських почуттів, дії їх продиктовані природними людськими потребами. Тому чудеса, які він здійснює сприймаються як результат зусилля волі людини, а не божої волі.

Композиції Мазаччо відрізняються ясним розвитком дії. У фресці “Чудо з податком” центральне місце займає початковий момент історії, коли Христос та його учні були зупинені біля воріт міста збиральником податків, який вимагав гроші за вхід. В цій групі чітко виділені три головні особи – Христос, Петро та збиральник податків. Останній написаний художником зі спини, твердо стоячий на землі, перегороджуючи шлях Христу та апостолам. Це відображення грубої сили. Йому протистоїть Христос, спокійний та величавий. Вказуючи на річку, він велить Петру дістати із рота риби монету, щоб заплатити податок. Сама мить чуда віднесена художником на другий план. Зліва в глибині, присівши та схилившись над річкою, Петро із зусиллям розкриває пащу риби та витягує монету. В правій частині Петро вручає монету охороннику. Вся композиція написана з єдиної точки зору, голови дійових осіб знаходяться на лінії горизонту. Мазаччо користується тут не тільки засобами лінійної, але й повітряної перспективи, помірно пом’якшуючи фарби по мірі відділення в глибину[43, с.75].

Фрески в капелі Бранкаччі не були закінчені Мазаччо, можливо, у зв’язку з від’їздом його в Рим у 1427 році. В Римі він працював в церкві св.Климента, де з його ім’ям пов’язують фреску “Голгофа”. В 1428 році Мазаччо раптово помер в Римі, так і не завершивши свої розписи.

В Санта Маріа Навелла він написав фрескою зображення трійці, розміщене над олтарем св. Ігнатія, а по боках – Мадонну і св. євангеліста Іоанна, споглядаючих розп’яття Христа. По боках знаходяться дві схилені на коліна фігури, які можна судити, являються портретами замовників фрески. Але їх мало видно, бо закриті золотим орнаментом. Крім фігури, особливо прекрасне напівкоробове склепіння, зображене в перспективі і розділене на квадрати, заповнені розетками, які так гарно зменшуються і збільшуються в перспективі, що здаються немов витіснені в стіні.

В церкві дель Карміне в Пізі, на дошці, в середині капели написана Мазаччо, Мадонна з дитиною, а в ногах – декілька ангелочків, котрі грають на музичних інструментах. Всередині знаходиться Мадонна, св. Петро, св. Іоанн Хреститель, св. Юліан та св. Миколай – фігури наповнені рухом та життям.

При повернені з Пізи, Мазаччо зробив у Флоренції картину на дереві з двома немов живими оголеними фігурами, жіночою та чоловічою, котрі тепер знаходяться в будинку Палли Ругеллаї.

Почуваючись у Флоренції не по собі, керуючись любов’ю і потягом до мистецтва, Мазаччо з метою вдосконалення вирушив у Рим. Тут, отримавши велику славу, розписав для кардинала Сан Клементе в церкві Сан Клементе капеллу, де зобразив фрескою муки Христові з розп’ятими розбійниками, рівно як житіє св. мучениці Катерини. Крім того, він написав темперою багато картин, які загинули або щезли під час хвилювань в Римі.

Повернувшись до Флоренції, після смерті Мазоліно да Панікаччі, Мазаччо доручили почату ним роботу в капеллі Бранкаччі в Кармині. Перед тим як почати роботу він написав, немов для досвіду, св. Павла, щоб показати як він удосконалив своє мистецтво. І дійсно, в цій картині він показав своє безмірне вміння, бо голова святого наводить такий жах, що здається цій фігурі не хватає того, щоб вона заговорила. І той, хто не знає св. Павла, побачить прямодушність римського громадянина, з’єднану з переможною силою увірваної душі. Сталося так, що в цей час, коли він виконував роботу, була освячена церква дель Карміне. В пам’ять про цю подію Мазаччо над воротами, які ведуть з храму на монастирський двір, написав все священнодійство, яке відбувалося: він зобразив незчисленну безліч громадян, які в плащах і капюшонах шефствують за процесією. Серед них він представив Філліпо в дерев’яних башмаках, Донателло, Мазоліно да Панікале – свого вчителя, Антоніо Бранкаччи, який замовив йому розпис капели, Джованні ді Біччі деі Медичі та ін[43, с.97].

Цей твір дійсно відрізняється великою досконалістю, тому що Мазаччо зумів так гарно розмістити на цій площі фігури людей по п’ять, по шість в ряд, що вони пропорційно і правильно зменшуються, як того вимагає око, і дійсно здається, немов це якесь чудо. Особливо вдалось йому зробити їх немов живими внаслідок домірності якої він дотримується, зображаючи не всіх людей одного росту, з великою спостережливістю відрізняючи маленьких і товстих, високих і худих. У всіх ноги поставлені на поверхні і вони так гарно, знаходячись в ряду, скорочуються в перспективі, що по іншому не буває в дійсності.

Після цього Мазаччо повернувся до роботи над капелою Бранкаччі, продовжуючи сцени з життя св. Петра, початі Мазоліно, сцену з папським престолом, вилікування хворих, воскресіння мертвих, та інше. Але самою прекрасною серед них Вазарі вважає картину, де Петро за наказом Христа дістає гроші з живота риби, щоб заплатити подать. В глибині картини зображення Мазаччі, зроблений ним з себе за допомогою дзеркала так гарно, що він здається прямо живим.

В сцені хрещення св. Петром високо цінується оголена фігура одного з новохрещених, який тремтить від холоду. Вона написана з прекрасною рельєфністю і в м’якій манері, що завжди шанувалось і з захопленням цінувалось художниками, як старшими так і новими, дякуючи чому капелла і до наших днів постійно відвідується багатьма художниками. Там можна побачити декілька голів, написаних так живо і прекрасно, що можна сказати, ні один художник тієї епохи не наблизився настільки до сучасних, як Мазаччо. Тому його праці заслуговують безкінечних похвал і головним чином тому, що своєю майстерністю він дав напрямок прекрасній манері нашого часу. А доводиться це тим, що всі найбільш прославлені скульптори і живописці після нього, працюючи в цій часовні і вивчаючи її, досягли довершеності і знаменитості, а саме: Фра Джованні да Ф’єзолє, Філіппіно, який закінчив капеллу, Анлреа дель Кастаньйо, Анреа дель Вероккіо, Сандро ді Ботічеллі, Леонардо да Вінчі, потім – Рафаель із Урбіно та багато інших Словом, всі, хто намагався досягти цього мистецтва, постійно йшли вчитися в цю капеллу, щоб сприйняти настанови і правила в майстерності фігур від Мазаччо.

Хоча його твори користуються великою пошаною, багато хто вважає, що він приніс би мистецтву набагато більше, якби смерть, яка прийшла до нього у 26 років, не забрала з собою так рано.

Публікації Італії дають свідчення, що Мазаччо помер в Римі в 1428 році, в тому віці, який вказує Вазарі. Він пішов настільки раптов, що люди підозрювали тут скоріше всього отруєння, ніж іншу випадковість. Говорять, що при вісті про його смерть Філіппо ді сер Брунеллеско сказав: “Ми понесли з качиною Мазаччо велику втрату” [43, с.97]. Він горював безутішно, тим більше, що покійний з великим старанням пояснив йому багато правил перспективи та архітектури.

Аналізуючи і узагальнюючи сказане вище, а також зміст ряду джерел, можна з певною часткою упевненості затверджувати що Мазаччьо (правда не найпершим в історії живопису, але в усякому разі вперше після свого співвітчизника Джотто) спробував передати глибокий простір і моделювати об'єм фігур світлом. Іншими словами, він заклав основи дотикової якості форми, що стала відтепер характерною ознакою Флорентійської школи, «шляхом, по якому вона йшла аж до свого занепаду... Мазаччьо зумів відмовитися від великої кількості натуралістичних деталей.» Зробивши могутній ривок у бік абстрагованості зображення Мазаччьо подолав і конфлікт подвійності Джотто, що заважав. Мистецтво звільнилося від компромісу уяви і проходження природі, воно піднеслося над природою і стало на шлях художнього перетворення реальності. Це і було ідеалом художників “високого відродження”, яке для решти художників наступить сторіччя опісля. Звідси цілісність, переконливість образів капели Бранкаччи. У них з'явилася спільність спостереження і досвіду.

Мазаччо залишив мало робіт. Окрім фресок в капелі Бранкаччі, відомо лише декілька достовірних творів. Але їх значення для подальшого розвитку мистецтва Італії дуже велике. Вже сучасники відчували, що його фрески в капеллі Бранкаччі починають собою нову еру в мистецтві. В подальшому на цих фресках вчилось багато художників Відродження.

     
 
 
  • Добавлен: 23-12-2012, 23:21 | Просмотров: 6352
  • support: admin@ofisant.ru